Ангіотензину II ацетат CAS 58-49-1

Він може стимулювати звуження судин, тим самим збільшуючи периферичний опір і підвищуючи артеріальний тиск. Цей ефект головним чином запускає низку процесів передачі сигналу шляхом зв’язування з рецепторами на гладких м’язах судин, що зрештою призводить до вазоконстрикції. Тим часом він також може сприяти вазодилатації, вивільняючи вазодилататори, такі як оксид азоту, тим самим регулюючи артеріальний тиск.

Ангіотензину ацетат також має кардіопротекторну дію. Він може покращити функцію міокарда та підвищити витривалість серця шляхом інгібування апоптозу клітин міокарда, сприяння росту та диференціювання клітин міокарда та інших механізмів. Крім того, він також може захистити серце від пошкоджень, пригнічуючи запальні реакції та процеси окисного стресу.

Ангіотензину ацетат може стимулювати секрецію надниркових кортикостероїдів, таких як альдостерон. Цей ефект головним чином досягається шляхом зв’язування з рецепторами кори надниркових залоз, що запускає серію процесів передачі сигналу, що в кінцевому підсумку призводить до збільшення секреції гормону. Збільшення альдостерону сприяє реабсорбції натрію та води нирками, таким чином підтримуючи баланс рідини.

Ангіотензину ацетат також може впливати на секрецію та вивільнення інших гормонів, таких як інсулін і глюкагон. Ці гормони відіграють важливу роль у регулюванні рівня цукру в крові, жирового обміну та інших аспектів. Тому ангіотензину ацетат може опосередковано регулювати метаболізм і фізіологічні функції організму, впливаючи на секрецію та вивільнення цих гормонів.

Ангіотензину ацетат може сприяти росту та диференціації певних клітин, таких як гладком’язові клітини та фібробласти. Цей ефект головним чином досягається шляхом зв’язування з його рецептором, активації відповідного шляху передачі сигналу, тим самим сприяючи проліферації та диференціації клітин.

Тим часом ангіотензину ацетат також може пригнічувати апоптоз певних клітин, таких як кардіоміоцити та ендотеліальні клітини. Цей ефект може захистити ці клітини від пошкодження та смерті, тим самим підтримуючи нормальні фізіологічні функції організму.

Активація шляхів запалення:

Ангіотензин II стимулює запальні шляхи шляхом посилення експресії запальних цитокінів і хемокінів, таких як інтерлейкін-6 (IL-6) і моноцитарний хемоаттрактант білка-1 (MCP-1), що призводить до залучення та активації імунних клітин, зокрема нейтрофілів і макрофагів (довідкові джерела вказують, що ангіотензин II індукує значну кількість нейтрофілів залучення до моделей тварин).

Взаємодія з рецепторами АТ1:

Більшість запальних ефектів ангіотензину ІІ опосередковується його взаємодією з рецептором ангіотензину ІІ типу 1 (AT1R), який експресується на різних типах клітин, включаючи гладком’язові клітини судин, ендотеліальні клітини та імунні клітини.

Індукція окисного стресу:

Ангіотензин II також викликає окислювальний стрес, який, як відомо, сприяє запаленню та пошкодженню тканин. Він сприяє утворенню активних форм кисню (АФК) і модулює експресію антиоксидантних ферментів.

Стимуляція фібробластів:

Ангіотензин II стимулює фібробласти, первинні клітини, що беруть участь у фіброзі, виробляти надмірну кількість колагену, особливо колагену типів I і III. Це призводить до потовщення позаклітинного матриксу і, зрештою, до фіброзу.

Ріст і проліферація клітин:

Взаємодіючи з AT1R, ангіотензин II сприяє росту та проліферації гладком’язових клітин судин і фібробластів, сприяючи ремоделюванню тканинних структур.

Стимулювання фіброзних процесів:

Ангіотензин II також бере участь у регуляції кількох профіброзних молекул, таких як трансформуючий фактор росту-бета (TGF-), який відіграє центральну роль у фіброзі.

Ангіотензин є ключовою біоактивною пептидною речовиною, яка має сильну судинозвужувальну здатність і стимулює секрецію альдостерону з кори надниркових залоз, відіграючи вирішальну роль у регуляції артеріального тиску та балансу рідини. Ці речовини можна розділити на різні типи, такі як ангіотензин I до ангіотензин VII, але в сучасних наукових дослідженнях ангіотензин I, ангіотензин II та ангіотензин III отримали найбільшу увагу через їхню важливу фізіологічну та патологічну роль.

Коли в організмі людини зменшується об’єм циркулюючої крові або нирковий кровотік, перигломерулярні клітини - перигломерулярні клітини - активуються та виділяють ренін. Після того як ренін потрапляє в кров, він реагує з ангіотензиногеном, що виробляється печінкою, і гідролізує його в ангіотензин I. Це пептидна сполука, що містить 10 амінокислотних залишків. Коли ангіотензин I протікає через легені з кровообігом, він додатково гідролізується в ангіотензин II, що містить 8 амінокислотних залишків, за допомогою ферментів, що містяться в легенях. У той же час частина ангіотензину II додатково гідролізується в ангіотензин III, що містить 7 амінокислотних залишків, під дією ангіотензинази А в плазмі і тканинній рідині.