Анотація
Метотрексат(MTX), також відомий як аметоптерин, є аналогом фолату з широким терапевтичним застосуванням. Спочатку розроблений у 1950-х роках для лікування раку, MTX з тих пір перетворився на наріжний засіб для лікування різних ревматичних захворювань, зокрема ревматоїдного артриту (РА). У цій статті розглядається фармакологічний профіль метотрексату, охоплюючи його хімічну структуру, механізм дії, фармакокінетику, клінічне застосування, побічні ефекти, лікарські взаємодії та останні досягнення в дослідженнях.
вступ
Метотрексат належить до класу антифолатів, структурно подібний до фолієвої кислоти. Його унікальна здатність інгібувати дигідрофолатредуктазу (DHFR) відрізняє його від інших терапевтичних засобів. Порушуючи метаболізм фолієвої кислоти, метотрексат перешкоджає синтезу ДНК, РНК і білків, що зрештою пригнічує проліферацію клітин. Цей огляд має на меті забезпечити повне розуміння фармакологічних властивостей метотрексату та його ролі в сучасній медицині.
Хімічна структура та механізм дії
Хімічна структура MTX дуже нагадує структуру фолієвої кислоти, що дозволяє йому конкурентно пригнічувати DHFR, фермент, необхідний для метаболізму фолієвої кислоти. Інгібування DHFR запобігає перетворенню дигідрофолату в тетрагідрофолат, критичний кофактор у синтезі тимідилату (dTMP) і пуринових нуклеотидів. Це блокування порушує постачання одновуглецевих ланок, необхідних для метилювання dUMP до dTMP і для синтезу пуринового кільця, що в кінцевому підсумку перешкоджає синтезу ДНК і РНК.
|
|
Крім того, метотрексат підвищує рівень аденозину та знижує синтез пурину та піримідину, додатково пригнічуючи проліферацію клітин. Модулюючи активність Т- і В-клітин і зменшуючи вироблення імунних медіаторів, МТХ має протизапальну та імуносупресивну дію.
Фармакокінетика
поглинання
Метотрексат добре всмоктується при пероральному прийомі, причому пікові концентрації в плазмі спостерігаються приблизно через 1-2 годин після прийому. Однак абсорбція може значно відрізнятися залежно від дози та шляху введення. При дозах менше 15 мг на тиждень пероральний і нешлунково-кишковий (підшкірний або внутрішньом’язовий) шляхи всмоктування демонструють однакову швидкість. Понад 15 мг на тиждень пероральна абсорбція знижується приблизно до 30%.
Розподіл
Метотрексат сильно зв’язується з білками плазми, переважно з альбуміном. Він може накопичуватися в третіх просторах, таких як плевральний випіт і асцит, що потребує ретельного моніторингу цих пацієнтів.
метаболізм
Метотрексат піддається екстенсивному метаболізму в печінці, переважно через поліглутаматування з утворенням поліглутаматів метотрексату (MTXPG). Ці метаболіти мають довший період напіввиведення, ніж вихідна сполука, що сприяє подовженій терапевтичній дії метотрексату.
Виділення
Приблизно 80% метотрексату та його метаболітів виводиться із сечею протягом 24 годин, а слідові кількості виявляються протягом 15 тижнів. Функція нирок значно впливає на кліренс метотрексату, причому порушення функції нирок потребує коригування дози.
Клінічні застосування

Ревматичні захворювання
Метотрексат є золотим стандартом для лікування ревматоїдного артриту та пов’язаних із ним захворювань, включаючи синдром Фелті, шкірний васкуліт, ювенільний ідіопатичний артрит, псоріазний артрит, системний червоний вовчак, васкуліт, запальні міопатії, системний склероз і вузликовий поліартеріїт. Його ефективність пояснюється його здатністю пригнічувати запалення та імунні пошкодження тканин.
Онкологія
Незважаючи на початкову розробку для лікування раку, метотрексат продовжує відігравати важливу роль у лікуванні певних злоякісних новоутворень, особливо в комбінованій терапії. Він використовується для лікування дитячого гострого лейкозу, хоріокарциноми, а також деяких типів лімфом і раку яєчників.

Побічні ефекти
Терапія метотрексатом пов’язана з широким спектром побічних ефектів, включаючи шлунково-кишкові розлади (нудота, блювання, діарея), шкірно-слизову токсичність (стоматит, алопеція, висип) і гематологічні порушення (анемія, лейкопенія, тромбоцитопенія). Гепатотоксичність, легенева токсичність (наприклад, інтерстиціальний пневмоніт) і тератогенність є менш поширеними, але важкими ускладненнями.
Управління побічними ефектами
Добавки фолієвої кислоти або фолієвої кислоти (1-3 мг на день) можуть пом’якшити деякі побічні ефекти метотрексату, зокрема шкірно-слизову токсичність. Коригування дози, зміна шляху введення та ретельний моніторинг лабораторних параметрів є важливими для контролю терапії метотрексатом.
Лікарські взаємодії
Метотрексат взаємодіє з багатьма лікарськими засобами, особливо тими, що впливають на метаболізм фолієвої кислоти або ниркову екскрецію. Одночасне застосування токсичних для печінки препаратів, таких як азатіоприн і лефлуномід, підвищує ризик гепатотоксичності. Препарати, які пригнічують ниркову екскрецію метотрексату, наприклад сульфаніламіди та саліцилати, можуть підвищувати рівень і токсичність метотрексату. Навпаки, такі антибіотики, як триметоприм-сульфаметоксазол (TMP-SMZ), можуть зменшити кліренс метотрексату.
Генетичні поліморфізми та персоналізована медицина
Генетичні поліморфізми ферментів, які беруть участь у метаболізмі метотрексату, таких як метилентетрагідрофолатредуктаза (MTHFR) і P-глікопротеїн (кодується ABCB1), можуть значно впливати на фармакокінетику та фармакодинаміку метотрексату. Наприклад, поліморфізми MTHFR C677T і ABCB1 C3435T асоціюються з підвищеною токсичністю та зниженою ефективністю відповідно.
Генетичне тестування може інформувати про персоналізовані стратегії дозування та допомогти передбачити побічні реакції, дозволяючи клініцистам адаптувати терапію метотрексатом для окремих пацієнтів.
Останні досягнення в дослідженнях
Недавні дослідження досліджували нові застосування метотрексату в нетрадиційних областях, таких як аутоімунні неврологічні розлади та дерматологічні захворювання. Дослідження імуномодулюючих механізмів метотрексату продовжують відкривати нові мішені та шляхи, що призводить до розробки більш цілеспрямованих та ефективних методів лікування.
У контексті аутоімунних неврологічних розладів метотрексат показав багатообіцяючу ефективність у лікуванні таких захворювань, як розсіяний склероз (РС) і розлад зорового нерва (NMOSD). Хоча це ще не терапія першої лінії для цих станів, дослідження показали, що метотрексат може допомогти зменшити запалення та уповільнити прогресування захворювання, особливо у пацієнтів, які погано реагують на інші види лікування або погано переносять їх.
Подібним чином МТХ досліджується як потенційний засіб для лікування дерматологічних захворювань, що характеризуються хронічним запаленням і аутоімунітетом, таких як псоріаз, атопічний дерматит і вульгарна пухирчатка. Модулюючи імунну систему та зменшуючи запалення, метотрексат може допомогти полегшити симптоми та покращити якість життя пацієнтів із цими захворюваннями.
Триваючі дослідження імуномодулюючих механізмів метотрексату мають вирішальне значення для розробки більш цілеспрямованої та ефективної терапії. Виявляючи нові мішені та шляхи, залучені до запалення та аутоімунітету, дослідники можуть розробити препарати, які є більш специфічними та мають менше побічних ефектів, ніж традиційні методи лікування. Це може призвести до покращення результатів для пацієнтів із широким спектром захворювань і станів.
Крім того, для вивчення впливу метотрексату на апоптоз пухлинних клітин і активність ферментів використовувалися фармакологічні методи сироватки, що дає змогу зрозуміти його протипухлинні механізми.
Висновок
Метотрексат – це універсальний препарат з багатою історією та перспективним майбутнім. Його унікальний механізм дії, широке клінічне застосування та можливість індивідуального дозування роблять його наріжним каменем сучасної медицини. Поточні дослідження фармакокінетики, фармакодинаміки та генетичних детермінант метотрексату продовжують розширювати наше розуміння цього чудового препарату, прокладаючи шлях до більш ефективних і безпечних методів лікування. Оскільки ми глибше заглиблюємось у складність метотрексату, його роль у лікуванні різних захворювань, безсумнівно, продовжуватиме розвиватися та розширюватися.