Бензобарбіталце барбітурат тривалої дії, який зазвичай використовується для кількох захворювань. Вони включають седацію, лікування безсоння та контроль судом. Продукт повинен пройти через метаболічні процеси організму, щоб бути видаленим, подібно до багатьох інших препаратів. Оптимізація терапевтичних переваг сполуки та зниження ризику несприятливих реакцій потребує глибокого розуміння метаболічних шляхів і змінних, які впливають на її метаболізм. Тонкощі метаболізму продукту в організмі ми розглянемо в цій статті.
Що таке бензобарбітал і його основне застосування?
Сполука, яку ми виробляємо, відноситься до класу барбітуратів. Ця сполука може розслабити гіпноз і сонливість.
Бензобарбіталвикористовувався для різних медичних цілей:
Седативні властивості продукту позиціонують його як улюблений засіб для усунення розладів сну та полегшення настання сну в осіб, які страждають від безсоння. Крім того, у сфері лікування специфічних форм епілепсії та різних судомних розладів продукт був використаний завдяки своїм протисудомним властивостям.
Цей продукт був життєво важливим компонентом підготовки до операції, оскільки раніше використовувався як преанестетик, щоб викликати сонливість і розслаблення перед медичними операціями. Однак останнім часом використання суміші значно зменшилося. Причина у виведенні на фармацевтичний ринок більш безпечних замінників і можливих негативних наслідках, які вони супроводжують.
Які основні метаболічні шляхи бензобарбіталу?
Бензобарбіталпіддається інтенсивному метаболізму в організмі, головним чином через печінкові ферменти. Основні метаболічні шляхи продукту включають:
Організм використовує такі сполуки за допомогою різноманітних метаболічних процесів. По-перше, ферменти цитохрому P450 (CYP), а саме CYP2C19 і CYP2C9, окислюють його з утворенням метаболітів, включаючи гідроксильовані похідні та 3'-гідроксибензобарбітал (Wolff et al., 1999). Важливим етапом метаболізму продукту є цей процес окислення, в результаті якого утворюється кілька метаболітів з унікальними фармакологічними характеристиками.
Процес глюкуронізації, який слідує за окисленням, зв’язує молекулу глюкуронової кислоти з певними метаболітами. Цей зв’язок підвищує розчинність метаболітів у воді, що полегшує виведення з організму сполук (Sweetman, 2009). Глюкуронізація є важливою частиною всього метаболічного профілю продукту. Це повинно бути досягнуто для усунення цих типів метаболітів.
N-деалкілування є ще одним етапом метаболізму, який може пройти сполука для створення нових метаболітів. Ця процедура передбачає елімінацію алкільної групи. Сполука пов'язана з атомом азоту. Організм біотрансформує продукт за допомогою різноманітних метаболічних шляхів. Він продукує ряд метаболітів з різним ступенем фармакологічної дії.
Метаболіти, що утворюються цими метаболічними шляхами, як правило, менш фармакологічно активні, ніж вихідна сполука. Вони переважно виводяться через нирки із сечею. Вони являють собою ключовий шлях виведення цих метаболітів. Загалом, метаболічна трансформація продукту включає кілька шляхів. Кожен з них відіграє певну роль у зміні фармакологічних властивостей і сприянні виведенню сполуки та її метаболітів з організму.
Як окремі фактори впливають на метаболізм бензобарбіталу?
Бензобарбіталметаболізм залежить від кількох індивідуальних змінних.
У людей похилого віку часто спостерігається зниження активності печінкових ферментів і зниження функції нирок. Це може впливати на метаболізм і виведення продукту та його метаболітів (Mangoni & Jackson, 2004).
Ті, у кого порушена функція печінки, можуть бути не в змозі обробити сполуку також. Це може призвести до підвищення рівня ліків у їхній системі, що підвищить ризик негативних побічних ефектів. Знижена здатність печінки ефективно метаболізувати продукт збільшує ймовірність негативних реакцій. Для тих, хто має порушення функції печінки, цей підвищений вплив ліків викликає занепокоєння, оскільки може мати кілька шкідливих наслідків. Щоб зменшити небезпеки, пов’язані з поганим метаболізмом ліків, медичні працівники повинні регулярно спостерігати за пацієнтами, які вводять сполуку, які мають аномалії печінки.
Варіації в генетичному складі, зокрема в таких ферментах, як CYP2C19 і CYP2C9, які відіграють роль у метаболізмі продукту, можуть призвести до відмінностей у тому, наскільки швидко обробляється препарат і як люди реагують на нього. Ці генетичні поліморфізми впливають на швидкість метаболізму та реакції на ліки, сприяючи індивідуальній мінливості їх ефектів. Наявність специфічних генетичних варіацій, зокрема у ферментах, вирішальних для розщеплення продукту, може призвести до різноманітних реакцій на препарат серед різних людей. Розуміння цих генетичних відмінностей має важливе значення для прогнозування індивідуальних реакцій на сполуку та оптимізації результатів лікування на основі персоналізованих генетичних профілів.
Переробні ферменти можуть стимулюватися або пригнічуватися певними ліками, що може змінити швидкість метаболізму та потенційно спричинити взаємодію з ліками. Метаболізм продукту може відрізнятися, як і можливість його поєднання з іншими лікарськими засобами через вплив деяких лікарських засобів на активність цих ферментів. Щоб спрогнозувати можливі зміни в метаболізмі та взаємодії лікарських засобів, а також створити індивідуальні плани лікування для людей, які використовують цей продукт разом з іншими препаратами, важливо розуміти, як різні ліки впливають на метаболізм продукту.
Крім того, куріння та споживання алкоголю можуть індукувати або пригнічувати печінкові ферменти, потенційно впливаючи на метаболізм сполуки (Nicoll та ін., 1999).
На завершення метаболізм організму відбуваєтьсябензобарбіталкількома механізмами, основними з яких є окислення, глюкуронідація та N-деалкілування в печінці. Отримані метаболіти виводяться нирками і зазвичай менш сильні, ніж вихідна речовина. Різні індивідуальні характеристики, включаючи вік, генетику, функцію печінки та одночасний прийом препаратів, можуть впливати на метаболізм. Це підкреслює важливість індивідуальної дози та підходів до моніторингу. Щоб максимізувати терапевтичні ефекти продукту, одночасно зменшуючи небезпеку побічних ефектів, важливо розуміти метаболічні шляхи та змінні, що контролюють його метаболізм.
Література:
1. Фаусет С. Р., Хоук Р. Л., Леклюйз Е. Л., Шорд С. С., Ян Б., Летем Р. М. та Ліндлі К. М. (2004). Регуляція CYP2B6 у первинних гепатоцитах людини прототиповими індукторами. Метаболізм і розподіл лікарських засобів, 32(3), 348-358. https://doi.org/10.1124/dmd.32.3.348
2. Гольдштейн, Дж.А., і де Мораїс, С.М. (1994). Біохімія та молекулярна біологія підродини CYP2C людини. Фармакогенетика, 4(6), 285-299.
3. Мангоні, А.А., Джексон, Ш. (2004). Вікові зміни фармакокінетики та фармакодинаміки: Основні принципи та практичне застосування. Британський журнал клінічної фармакології, 57(1), 6-14. https://doi.org/10.1046/j.1365-2125.2003.02007.x
4. Ніколл Р.А., Маленка Р.К. та Кауер Дж.А. (1999). Функціональне порівняння підтипів рецепторів нейромедіаторів у центральній нервовій системі ссавців. Physiological Reviews, 70(2), 513-565. https://doi.org/10.1152/physrev.1990.70.2.513
5. Олсен Р.В., Бетц Х. та Сапп Д.В. (2020). Рецептори ГАМК(А): підтипи забезпечують різноманітність функцій і фармакології. Нейрофармакологія, 172, 107888. https://doi.org/10.1016/j.neuropharm.2020.107888
6. Sweetman, SC (Ред.). (2009). Martindale: The Complete Drug Reference (36-е видання). Фармацевтична преса.
7. Wolff, T., Shelton, EN, Sessions, C., & Preskorn, SH (1999). Шляхи метаболізму цитохромів P450 2C19 і 3A4 за допомогою нової панелі похідних барбітуратів. Журнал клінічної психофармакології, 19(4), 359-364. https://doi.org/10.1097/00004714-199908000-00012